Людмила Лисенко про Євгена Прокопова

Відомий київський скульптор Євген Прокопов давно захоплює шанувальників образотворчого мистецтва високою професійністю і змістовністю своїх творів. Його фігуративні композиції приваблюють витонченою пластикою і драматичною напругою втілених почуттів-роздумів над сутністю буття, тлінністю людини і трагічністю її земного шляху. Митець безпомилково схоплює і кожним нервом відчуває ті протиріччя, які одвічно розтерзують душу людини: прагнення до краси і гармонії — і недосконалість її плотської оболонки, жадання любові — і самотність духу, високі злети творчої наснаги — і така ж велика сила руйнівного інстинкту. Скульптури Є.Прокопова — це нотатки філософа, закуті в камінь, мідь чи бронзу, вислоштені лаконічними та значущими символами та алегоріями. Такий характер художньо-образного мислення вимагав пошуку відповідних форм для його матеріалізації.
Ще наприкінці 80-х скульптор почав активно застосовувати ефект «саморуйнівної форми», тобто роз'їденої, потонченої, покоробленої фактури металевого листа. Це значно поглибило емоційне і смислове навантаження його скульптурних композицій. Незабутнє те хвилююче відчуття причетності кожного з нас до народження і зникнення культурних реліквій, яке залишають його мерехтливі рельєфи з серії «Реставрація» (1989) та «Храм» (1990). Вболівання за долю національної культури сприяли появі ще одного твору. Мається на увазі пленерна композиція «Пам'ять» (1988), виконана на скульптурному симпозіумі в Києві і встановлена на місці знищеного в 30-ті роки Михайлівського собору. Коліноуклінна під нависаючим хрестом фігура стала своєрідним реквіємом за втраченими святинями, людськими жертвами.
Важливою віхою розвитку творчої наснаги митця стала подорож Євгена до Одеського замку, що під Львовом, де художника зачарувала велика кількість дерев'яних поліхромних напівзруйнованих «П'єт» — скарбниця народної та професійної скульптурної творчості минулих століть. Відлуння тих глибоких вражень від несподіваної зустрічі знаходимо в багатьох пластичних імпровізаціях канонічного сюжету у сучасного скульптора.
Та мабуть така вже специфіка нашого комунікабельного століття, що багатогранному таланту художника недостатньо замкнутого простору національних традицій. Проблеми, які хвилюють митця, набувають загальнолюдського звучання і настійно вимагають пошуку тих знаків і символів, які були б зрозумілими не тільки його народу.

Багатомісячне перебування в США і Данії відкрило зовсім несподівані грані невичерпної фантазії майстра. Ще в Сполучених Штатах скульптор винайшов дотепний спосіб скорочення традиційно трудомісткого процесу ліплення та формування, звернувшись до роботи у воску. Воскові листи можна різати на смуги, робити викройки, зкручувати. Оригінальна техніка об'ємного колажу нагадує геніальне відкриття Матіса ще наприкінці 30-х років.
Саме ця ідея й допомогла вийти на рівень універсальної мови. Так народжувалися образи, взяті з євангельських історій. Вони дали тему композиціям, які умовно поділяються на декілька формально-пластичних груп. З цього моменту почався складний і захоплюючий процес імпровізаційної формотворчості. Гнучкі воскові листи підказували безліч варіацій. З них утворювалися динамічні (як жіночі торси Архипенка) спіралевидні кокони тіл євангельських персонажів — Богоматері, Христа, Апостолів. Ангельський триптих більше сполучався з органічними формами. Крилаті, рибоподібні ангели з «Трійці» нагадують м'ясисті листки кактуса. Вражає простотою задуму і урочистою тишею гостролиста тринадцяти-пала розкрита чаша-квітка «тайної вечері», де на вістрі тринадцятої пелюстки кріпиться золотий круг німба.
Повернувшись до Києва, художник продовжує пошуки варіацій знайдених мотивів. Фігурки героїв Святого письма перетворювались в модулі-архетипи, що входили в мозаїку нових композиційних задумів.

І все ж таки головною пластичною і емоційною домінантою релігійного циклу Євгена Прокопова залишається образ «Розп'яття». Виснажене «готичне» тіло Христа злітає в рельєфних інтер'єрах храмів, вливається у важкі стели, і, нарешті, залишається самотнім на хресті Голгофи. В «Знятті з Хреста» силует Розп'яття подвоюється. Спадаюча вниз фігура наче на наших очах вирізається з металу і залишає на його поверхні світлий наскрізний силует. В другому варіанті покрита зеленим тиньком фігура Христа перехоплюється гнучкими металевими золотистими контурами. Таким чином художник досягає ефекту перегородчатої емалі. Майстер прагне до гранічної чистоти контурів. Може тому стержень витягнутого хреста утворюється торсом мученика. Ідея одвічної боротьби добра і зла набирає найбільшої напруги в образі Розп'яття, яке виникає на тлі крилатої фігури Богоматері. Ця скульптура стала квінтесенцією усього страсного циклу Є. Прокопова. Подібний задум не вкладається в жодну іконографічну традицію і породжений характером XX століття. Заключним акордом, який знімає напругу боротьби і повертає нас до ідеї нетлінності духу, стає гранично узагальнене каплевидне розп'яте тіло на ледь помітному остові хреста, ніби прозорий відбиток плащаниці.
Феномен творчості Євгена Прокопова дає приклад стрімкої модернізації художньої свідомості. Ментальність художника, яскраво відбита в його творах, як і в усі переломні епохи, є згустком філософських поглядів, переживань, страждань і радощів його сучасників. Проте сутнісним елементом світовідчуття і світобачення спрямованого у майбутнє художника залишається пам'ять. Він не відмовляється від свого минулого, як від непотрібного баласту, не відокремлює себе від трагічного шляху, пройденого його народом. Можливо, саме тому його Христос на хресті —страждає, а гострі колючі форми нагадують ландшафт Ближнього Сходу, а тіла здаються виснажені сонцем, а поцілунок Юди в обрамленні тернового вінця — тяжкою зрадою, а життя — сумним, трагічним і все ж таки — жаданим...
Людмила ЛИСЕНКО,
кандидат мистецтвознавства

Нет сообщений