ВСЕ МАЄ КОЛІР -НАВІТЬ ЛУНА ТА ВІТЕР

Якщо б цей художник носив ім'я не римського завойовника, а, скажімо, філософа-елліна, доречно було б почати це словесне інтермеццо в олімпійсько-тусовочній стилістиці і піднести тезку імператора туди, де Зевс-громокидець споглядає на будні та свята нашої бездуховної гомінкої свободи.
Тіберій Сільваші за шкалою століття - в самому зеніті віку. Так соняшник зводить голову просто до сонця, вбираючи без посередників той самий несамовито ясний, жагуче-спекотний колір, шо його здатна народити лише могутня світлоносна стихія. Художник досяг не просто ювілейної межі - але зрілості. З вежі дев'яносто сьомого час розгортається у зворотній перспективі, виокремлюючи ті чи інші епізоди, враження, репліки, жести - своєрідний пунктир життєвої стилістики кожного з нас.
Сьогодні Тіберій прийшов до живописних верлібрів, які декларують самоцінність кольору, його контекст. Первинність кольору митець сприймає як данність - таку ж, як первинність слова. А у процесі художньої творчості вісь координат - горизонталь - часом править і за культурно-історичний обрій з перебігом стилістичних напрямків та, як належить, їхньою боротьбою.
Тіберій часом нагадує, шо київська школа живопису нашого століття має бути унікальною через те, що у Києві зберігається "Портрет інфанти Маргарити" Дієго Веласкеза. Ось так бере свій початок новий міф, в якому шляхетна маленька іспанська Берегиня втручається у живописні процеси з грайливою моиар-тівською зухвалістю та втаємниченим даром обирати для свого впливу непересічні таланти.
Художників, що міркують оком, не так багато. Тіберій не має гадки протиставляти свій живопис, скажімо, школі академістів, імпресіоністів чи фовістів, натомість він намагається на свій розсуд осягнути онтологійпість певних універсалій в історичному мистецькому процесі. Часом його цікавлять домінантні структури кольору, як от вибухова сила "холодного" ультрамарину, або проглиб жовтого, - ледь потривоженого делікатним втручанням інших кольорів. Або ж супокійна інтонаційність градацій зеленого - і недарма в цьому створеному просторі душа відчуває через зорові аналізатори не тільки самі барви, тональність, фактуру, але ж і патетичність чи драматизм, безгоміння заснулої старовини чи клекіт прийдешніх цивілізацій.
Картинна площина для Сільваші - своєрідне смислове поле з прихованим механізмом поєднання колористичних елементів - у їхньому камерному чи монументальному проявах. Живописцю підкорився середньоземноморський вітер, поле у день затемнення сонця - мабуть через те, що він спроможний дематеріалізувати конкретні реалії і дати можливість "помацати очима" як коштовність, як колористичні "делікатеси": сліди вітровіння, що наче напинають полотно-вітрило...
Чи не тому деякі "найтихіші" картини митця сприймаються привченим, причарованим оком як романтичний монолог, у якому художник боронить світ від деструктивного самознищення. "Зеленому кодексу" Сільваші співзвучний рядок Павла Тичини "горять верхи дерев зеленим, ой, зеленим..." Це - не краєвид, а метафоричний ракурс з певним синтезом звукових та зорових асоціацій. Колористичні можливості поет накладав на емоційний досвід: "сизий, фіалковий долинув плач до мене..." Художник переживає час емоційно, забарвлюючи його з подібними ознаками індивідуального осмислення кольору та звуку у їхній неподільності. Творчий процес для Тіберія - завжди переживання під- або напівсвідомого. Для митця важливо не те, що він бачить, а те, що відчуває. І те, що віщує колір з його пророчими прихованими можливостями.
Картини Сільваші схиляють не до суворого суду за всіма законами мистецтвознавчої науки,мені байдужі пошуки ознак революційних змін у суспільній свідомості, що їх могла б спричинити творчість Тіберія Сільваші. Я вдячний йому за те, що він і самсобою, і створеним ним "Живописним заповідником" розтривожив і розширив наше світосприйняття, тримаючися маяків принципових цінностей малярства.
Один з героїв Оскара Уайлда сказав:"Кінець століття - кінець світу". Історична практика рефреном наставляє людську свідомість на апокаліпсичний лад. Здичавілий світ жахається самого себе. Як тут не шукати стежиночки до чистих джерел душевного гармонічного неспокою!...
Тіберій володіє маленькою державою, скибкою імперії світового мистецтва, в якій я знайшов прихисток, а мій зухвалий окомір - небуденну, артистичну споживу.

Нет сообщений