КАРНАВАЛ-КАТАСТРОФА

Ви, якщо читаєте цю книгу, знайте — безпристрасно читаючи, збагнете...
Франсуа Рабле "Горгантюа і Пантагрюель Олександр Олексанарович Агафонов, згідно з абеткою, стоїть першим у будь-якому списку У основних позиціях його творчість не має відношення до сучасного мистецтва, символ якого це стрічка Мебіуса. Немає сенсу шукати в ній другу сторону, не кажучи вже про третю й четверту. Відсутність глибини і ефектність найбільшою мірою характеризують спрямованість мистецтва нашого часу. Глядачеві, що бажає наблизитися до розуміння творів Агафонова, передусім необхідно відмовитися від першого враження, потім відмовитися від асоціювання його робіт із творами інших митців, бо асоціації не дають людині подолати обмеженість своїх пізнань. На перший погляд мистецтво Агафонова — штукарі, що радісно клеять дурня, "світ кумедних диваків".
— Олександре Олександровичу, Ви, напевно, дуже весела людина, — промовляє глядач. Дами з натюрмортами на головах, театр, Тишлер, Шагал, ранній Пікассо...
"Ах, як це цікаво!" або: "Ах, як це нудно! Ми все це вже бачили" (чесно кажучи, різниці немає ніякої). І ось, звівши все бачене до відомого, заколисаний розум розслабляється і розм'якшується, поки не наштовхується на щось, що руйнує гармонію із зовнішнім світом, і тоді починають виникати запитання:
— Все зрозуміло, тільки чому пані в клітці?
— А чому у Ваших дівчат голови відірвані?
— Чому всі Ваші натюрморти подають? Зростає невдоволення глядача.
— Чому у Вас так багато картин з двома фігурами?
— Ваші роботи еклектичні.
— Що це за ангел на ходулях?
— Ваші роботи незакінчені?!
— Чому жінка стоїть на голові в капелюсі, а чоловік водить по ній смичком? Всі ці персонажі — я сам, — намагається пояснити автор.
Невже садо-мазо? — зовсім розгубившись, питає глядач.
Цьому глядачеві слід повернутися до самого початку і, вдивившись, побачити, що перед ним не святковий концерт, а карнавал-катастрофа.
Катастрофа ця внутрішня, не гучна. Дві реальності, два погляди на життя проходять через усі твори майстра. У світлі першого бачення, світ зведений як будівля, архаїчний, що ніби пролежав тисячу років під безліччю культурних шарів. Його суворість — від наближення до природи, чистота і наївність — од відчуття нерозривності з нею. Як діти, що будують фортеці з піску, пускають в хід мушлі равлика, палички, цвяхи, камінці, мох і газетний папір, так художник, не розділяючи природне і штучне, використовує все, що лежить перед його уявним та чуттєвим зором.
Спідниця-колода легко перетворюється на мушлю, гору, храмову браму, талія сплетена чи то з листя, чи то з язиків полум'я, що облизують прегарний стан, вигнутий як стовбур дерева або гірська дорога, шия — як діамант, грані якого відшліфовані майстром з діда-прадіда, висока як п'єдестал, і голова на ній не стоїть у гордовитому неспокої, а возлежить як кохана, чиї чесноти
оцінені по заслугах: "Волосся твоє мов козяче стадо, що сходить з Гілеад-гір. Зуби твої немов овець отара, що з купелі виходить. Кожен із них має свою пару, ані одному її не бракує".
Інший погляд - вишуканий світ європейської класичної культури, перевірених часом, добірних мистецьких цінностей, сплетений із явиш, відображення яких виходить за межі можливостей живопису. Але якимсь чином авторові вдається поєднати звучання музики, аромати кольорів, мінливість вітру і поетичний рядок, що бринить у повітрі, м'яку ранкову траву, вечірню розмову близьких людей, шістсот сторінок, прочитаних за ніч, світ птаства, промовлені мудрим старцем непристойності, собаку, що симулює самотність, реальність крихку, прекрасну і ефемерну немов Венеція. Одного разу Олександрові закинули, вказавши на одну з картин:
— Це ж не живопис!
— Звичайно, — з готовністю відповів він. — Це не живопис. Це предмет мистецтва.
У просторі Агафонова архаїчний і класичний світи перетинаються, стикаються, прагнуть до єдності, та не з'єднуються. Неможливість єднання, тобто любові, є причиною катастрофічності в творах художника. Кожен герой його вистави із серйозністю божевільного заглиблений у своє заняття. Два "дурні" завзято і зосереджено тягнуть на своїх плечах смерть. Ангел, який чи то втратив здатність літати, чи то свідомо не користується крилами, але все ж бажає залишатися на висоті, опановує навички ходіння на ходулях і от-от втратить рівновагу. Причина карнавального блюзнірства персонажів Агафонова - неможливість бути зрозумілими. Так закоханий юнак, втративши надію на взаємність, починає блазнювати і грати перед коханою, бажаючи вгамувати плач розбитого серця.
Іноді катастрофа прибирає вигляду світлого смутку за чимось, що минає або промайнуло назавжди. Родина акторів сидить на траві, спиною до глядача, на галявині серед дерев, як у залі для глядачів, а високо над ними з балетною легкістю, блиснувши в промінні призахідного сонця, пролітає танцюючий ангел. Інша робота. В рожевому ранковому серпанку пропливають по двору спогади дитинства, веселий човен, переповнений людьми, речами і собаками — мало не перекинеться. У кутку картини — балетний чоловічок, сповнений гідності, але без найменшої пихи, і тому легкий як спогад у русі, що триває всього лиш мить, красивий, неначе витканий із повітря.
Навіть не зустрічаючись на одному полотні, два світи несуть у собі руйнування. Архаїчні дівчата, споруджені як церкви, розлітаються на шматки, немов пірамідки, з яких висмикнули вісь. Класичні дамо з кавалером злилися у танку, але дивляться у різні боки. Дві реальності руйнуються і не можуть поєднатися. Цей нескінченний процес не дає твору набути вигляду стандартної закінченості. Його досконалість у незавершеності.
Автор називає простір своїх робіт "театром в театрі". Мені здається, точніше було б сказати "світом мистецтва у світі мистецтва". Може постати запитання: "Навіщо ж так щільно упаковувати суть твору?" Відповідь може бути такою: 'Тому, хто бажає донести у цілості крихку скляну річ, слід потурбуватися про надійну упаковку. А йдеться ж про предмет набагато вразливіший — про людську душу".
Щасливі ті доброзичливі глядачі, які удостояться миті, коли і твори художника звернуть на них свою увагу і розкриють перед ними світ цікавий і складний, радісний, зворушливий і трагічний — і проллється музика, і зазвучать аромати кольорів, і змішаються почуття, і погляд почує, і слух побачить. І дай нам, Боже, щоб ми були серед тих глядачів.

Нет сообщений