"Скромність та простодушність згасять пристрасті дадуть простip прості".

"Скромність та простодушність
згасять пристрасті
дадуть простip прості".
Лао Цзи

Без благоговіння перед життям неможливо намалювати картину "Пташка співає", де, властиво, нема ніякої пташки, - але наявний и спів, бо саме співом невидимої зігзиці зачаровані дві молоді жінки, що завмерли, наче віддзеркалення статуй на тихій водь
Галина Григор'єва не змальовує, a оспівує жіночу стать, наче дематеріалізує постаті, створені чи то з пелюстюв чи то з джерельних струменів. Утаємничений образ жінки вів до горних висот генієв - Ботічеллі, Рембрандта, Дюшая, Врубеля... Українська культура лишається вірною чи не ритуальному рефрену образу Берегині - Богородиці - дружини - жінки. Некваплива послідовність поколінь майстрів пронесла у національну культуру біжучого століття явище, як на мій погляд, парадоксальне: кращі жіночі образи створено... жінками - художницями!
Тендітні мадонни у кораликах, пишноклубі перекупки в очіпках на рисунках Оксани Павленко; двожильні жінки - хлібороби, дівчина, що наче прислухається до первістків життя майбутньої дитини на картинах Тетяни Яблонської; жертовне, святе, грішне - у примхливій пластиці жінок, народжених фантазією Зої Лерман; i... нарешті нескаламучена супокійна вдача в картинах Галини Григор'євої. Купальниці, чепурні у своїй оголеності, відпочиваючи неквапливі.. Вони виведені за цупкі брами буденного, побутового, миттєвого. Час спочив, чи заснув разом з ними. Сутінки богинь. Яснодень краси. Світ прозорого прозріння... Героин неконкретні, безименні - в картинах алегорія жіночості, переспів форм давніх амфор, гнучкості дерев. Вони на картинній площині лишаються caмі по co6i, хоч приховують таємницю свого єства. Ми нічого про них не знаємо. Це чисті носії гармонійного стану - в композиціях нема наявної дії, наче нічого й не відбувається. Час не існує сам по co6i. Джерело часу - у подіях (писав у філософському нариci Л.Ліпавський).
Здається, що все, намальоване Галиною Григор'євою, існує водночассі - и картини - зримий експеримент зупинки часу. Неможливо уявити, що її геоїнi вкриються коли-небудь зморшками. Їхній стан - умирания та воскресіння - одне з найскладніших завдань у творчості людини, яка вистраждала право подарувати, хай i на полотні, доторкання до вічності.
Вочевидь, "хор" - її героїнь почав "вчителювати": художниця навчилась мові тендітного перлинового колористичного спектру, тонким живописним прошаркам, за якими де-інде прозирає чистісеньке, наче просіяна мука, полотно. А ще вимогливий "хор" веде мисткиню далі - до древньоримської Помпеї, де час зупинено "жорстоким театром"- не Антонена Арто, - а Везувієм, i аж до часів класичної японської ксилографії.
Галина Григор'єва створює палімпсест з класичних пам'яток образотворчоії еротики, додаючи до цитованих "текстів" свій "курсив". Художниця добре знає різницю між любов'ю та коханням, цнотливим та безсоромним. Певне, замість традиційної музи приборкане бісенятко нашептало їй вельми красномовні натюрморти. Рубенсівські форми яблук, персиків, груш - прозора метафора радючості, бенкетування, повного келиха почуттів. Не шукайте в цих натюрмортах сором'язливого рум'янця на щічках яблук - Галина виключила " семафорні" кольори i малює мовою півтонів - тим дорогоцінніші скерцозні пасажі пастельних, сумирних фарб.
Поєднані з натюрмортами - переспіви з фресок, мозаїк, ритин починають жити наче переоповіджені мовою предметів - всі ці фрукти, квіти, вази у композиціях - не "супутній товар", а вельми оригінальний парафраз до цитованного джерела. Подібні спроби в образотворчості можуть прийти на пам'ять прискіпливому знавцю, проте як фундаментальна серія - це явище унікальне у нашому мистецтві.
Галина Григор'єва нарочуд влучно відчула притягальну силу класичних взірців. При цьому вона обрала вкрай несхожі за технікою твори мистецтва - це i мозаіка, i відбиток з багатьох досок - кліше на тендітному рисовому папері, i фреска. Технці різні, але споріднює їх те, шо жодна з них не терпить подальших виправлень. Так i живопис Григор'євої - здається, кожна плошинка картинної плошини, дихаючи подихом експромту, написана раз i назавжди. Колористичне чуття Галини Григорьєвої - унікальне. В ії творах приховано джерело світла, спорідненого лагідному світлу корон дерев, церков...
Нова серія підтвердила давню тенденцію у творчості Григорьєвої відійти від впливу зовнішнього середовища, інтимність набуває якогось особливого, розсудливого смислу: вона стає чимось на зразок старого садівника, який вже знає, як саджати й пестити ту чи іншу рослину. Сад як модель парадізу добре відомий i в Європі, i на слов'янському терені У Григор'євої він так само набуває ознак зримого ідеалу. Може, це вплив пейзажного доробку ії батька, видатного українського художника Сергія Олексійовича Григор'єва.
Якщо зібрати ycix красунь та купальниць, намальованих художницею, то, незважаючи на їхню очевидну розбіжність, можна утворити той самий "хор", який тримає "дійство" i підносить на котурни скупі вияви емоцій. Геніальна грецька акторка - наша сучасниця Аспасія Папатанасіу безпристрасно та простодушно передає велич трагедії. На ії цупкому тілі тога лежать так природно, як крила ангела. "Простір простоті" дає чисте сумління творця, якому відоме нашарування часу - з минулого в майбутнє, з новітнього - в минуле...

Нет сообщений