Сергей Гай

Виктор Рубанский → Мои друзья → Сергей Гай → Раздел статей →

Вернуться в раздел

Абетка образів його доволі скромна

Абетка образів його доволі скромна. Ню,- Двоє,- Вершник, та й годі. До них майстер повертається десятки, сотні разів - жодного разу не повторившись (і вряди-годи додаючи до них щось зовсім несподіване, як-то біг червоного паротяга полями). При тім - без зазіхань на поверхову віртуозність, та з достеменним і непідробним артистизмом. Пише легко, невимушено, навіть недбало. Кавалки незафарбованого полотна
- майже правило. О, це непогамовне non finito!
Як і правило - кавалки темного пігменту: затавровані колись імпресіоністами, вони тут звучать заледве не урочисто. Не боїться він шальних бризок фарби, які б неодмінно стер митець-педант... Для Гая ж вони
- жест маестро, захопленого шерехатою непередбаченістю життя. Тож і мистецтво його є не тільки і не стільки пасивним його віддзеркаленням, як невіддільною часткою - звідки, між іншим, випливає цілковита природність, з якою ці роботи почуваються в сучасному інтер"єрі: їй-Богу,
Гай,загадки до запитання на власні очі пересвідчився.
У Вершнику бринить грізна гідність, притаманна скульптурам Маріно Маріні. (Чи такий вже збіг обставин, що митець не так давно був запрошений до участі у Флорентійському бієннале? Італія кличе, свого сим-патика чує здалеку). У портретах, ню - священне свавілля "прекрасної доби" французів, знане нам з живопису і графіки Рауля Дюфі, з малюнків Огюста Родена. Себто, з того часу, коротенького відрузка XX століття, коли такої ваги - наостанок? - набули "радощі життя": голизна вродливої жінки, щирість приборканого коня, радість самовиявленої персони. Чи ж справді востаннє?
У нашого художника усі перелічені чесноти з новим натхненням витворюється на полотні. Тьмяні лики, засмаглі тіла, раз по раз заторкнуті блакиттю у зонах перс і стегон, впевнений контур, що долає хаос довкілля. Побутова вірогідність не є тут рішучим аргументом, поступаю-чись місцем химерній мелодії волюнтарного образу. Пензель виспівує її, мов соняшний кларнет, ноти якого надійно сховані від наших очей. Адже кожна картина його - концерт... з багатьма невідомими.
Висхідна ситуація - на долоні. Умови гри задано з самого початку. А от далі вже - клубок енігм і чаклунство малярства. Сергій Гай саме клопочеться таінами, і нас до їхнього розплутування залучає. На наших очах кроїться-перекроюється усталений стан речей та обставин, що, як у прозі Моріса Бланшо, так і лишається не розв'язаним до кінця. Малярство Гая - малярство таїн, але втаємничитися до міри може будь-хто, кого вразить "висока хвороба високого". Дивіться, і побачите.

Ваше имя:
Текст комментария:
	Введите символы, изображенные на рисунке: