Хай завжди буде пальма

Олег Тистол зайнявся селекцією в “Я-галереї”

У київській "Я-галереї" "Класну роботу" виставив Олег Тистол. Перевіряти, що художник списав у Павла Макова, для перших відвідувачів виявилося значно цікавішим, ніж філософствувати про український космос.

Перше, що на виставці впадає у вічі,— Олегові Тистолу не судилося втекти від Миколи Маценка. Цієї осені обидва художники виступають окремо, щоправда, на тому самому майданчику “Я-галереї”. Ось тільки думати по-різному в тандемі “Нацпром” поки що не навчилися: головні смислові ходи “Класної роботи” Тистола — то майже дублікат з вересневої “Кулінарії” Маценка.
Працюють обидва на паралелі рослинницького коду та державної символіки. То саме код, мова знаків, бо від реального світу природи однаково далекі й Маценкові яблука та снопи, і Тистолова пальма. З пальмою взагалі випадок класичний. Почалося все того самого дня, коли палкому патріотові Олегу Тистолу раптом спало на думку: мовляв, усі наші біди від того, що українці й досі не мають власного дерева-тотема. Після жорсткого кастингу каштан, смереку, вербу було відкинуто, натомість залишилася пальма — самотня, прекрасна й безглузда. Тобто саме така, навколо якої варто згуртувати націю.
Кримська красуня, як і належить міфологічному світовому дереву, на кольорових роздруківках художника організовує космос. Усе досить просто: скановане з туристичного довідника зображення треба лише розташувати у центрі кожного малюнка. Наступний крок — підібрати для нього належне тло. На цьому етапі фантазія творця пальмового епосу, здається, вичерпалася, тож головний прийом він без зайвих вагань запозичив у Павла Макова. Вийшло саме те, про що йдеться у назві,— пістряві дерева на сторінках шкільних зошитів Тистолових доньки та хрещениці.
Зрештою, в “Класній роботі” все настільки в лоб, що нюанси інтерпретації — лише справа особистого настрою глядача. Налаштований позитивно почне, мабуть, міркувати на тему росту — окремо взятої пальми, дівчинки-семикласниці, котра старанно виводить хімічні формули, й нації як такої. Скептик піде у протилежному напрямку й теж матиме рацію, адже у теревенях про національну свідомість сенс той самий, що в пальмі на українському гербі чи дурницях, які протягом дванадцяти років вбивають у дитячі голови.
Щось насправді цікаве на виставці починається лише після того, як принаймні дві третини робіт залишаються позаду. Око відмовляється фіксувати настирливу пальму, і тоді за її листям нарешті помічаєш справжнє. Дорогі батьковому серцю кривульки, виписані доньчиною рукою. Природну дитячу хитрість у нудному творі з англійської про те, як we had 5 days off. Впертість маленької художниці, котра сміливо тулить карикатури на однокласників між рівнобедреними трикутниками та таблицею мінералів. Ось-ось ти вже готовий повірити, що в усіх отих кутах АОС та DOB, у читацьких нотатках на кшталт “ево сестра сказала начных эльфов разбудеш” таки є сенс — не якийсь там космічний, а свій, домашній, про який тільки за чаєм на кухні й варто говорити. І навіть Олега Тистола хочеться любити не за те, що підбив власною печаткою кожен малюнок, а за те, що так часто хворіє — чи не половину пальм замість доньчиних зошитів висадив на лікарняні листи.

Нет сообщений