Александр Ройтбурд

Михаил Кухар → Мои друзья → Александр Ройтбурд → Раздел статей →

Вернуться в раздел

Ще раз до діалогу художника та критика

Якихось там четвірку-п'ятірку років тому текстуальне обрамлення живопису О. Ройтбурда. Який представлено у галереї О. Бланка, можна було би сміливо пересипати методологічними штампами, такими як «копія копій», «повторення-розрізнення», «симулякр». «гіперреалізація». так само як і іншим, апропріаційно-симуляцюніськими прийомами бодрійярівсько-дельозівського типу. Говорити на манер У. Еко про постмодернізм, уже не як про «модернізм у квадраті», а "модернізм у кубі" Вдаватись до розмірковувань, які ніби то напрошуються, щодо фалократичності культури та мистецтва, як це любит робити, скажімо, В. і М. Тупіцини. Або комфортно вдаватися до художньо-історичних аналогій, цитат, думок у зв'язку з «підйомом кубізму» (Канвейлер), цієї «плоті світу» (М. Бердяєв), «нісенітниці в кубі» (В. Плєханов), починаючи з Брака та Пікассо, Глеза з Метценже, і закінчуючи Гароді або Мих. Ліфшмцем з Л. Рейнгардт, благо, що й «підйом» і «плоть» виправдані самим предметом живопису проекту О. Ройтбурда (не гармошка ж, і не гітара, врешті решт?)... Однак, нині все це, на щастя (для нашого художника), або ж на біду (для критика, який береться за перо конвенційно табуйовано. Як справедливо і емоційно написав у одному зі своїх нещодавніх звернень до нашого брата-мистецтвознавця художник Ю Сенченко: «Які, блядь, штампи? Який постмодерніз?! Які там табу?». Опинившись остаточно методологічно роззброєним, що залишається бідному критику? Не «опускатися» ж до рівня термінологічного, інтерпретаційного фольклору, типу «кубізм-хуїзм». одразу запропонованого оточуючою художньою зоною? Не писати ж про красу колориіту й ліній, виразність форми, і мазка, структурну ЦІЛІСНІСТЬ ТІЄЇ самої «плоті», розкладеної "на всі чотири сторони" Залишається вірити! Вірити художнику О. Ройтбурду, який своєю очевидною провокацією поставив перед критиком нерозв'язне (в сенсі вже за нього вирішене) завдання. Вірити, що жодного постмодернізму не було Більш того, не було й ніякого модернізму, з його кубізмом, абстракціонізмом і далі з усіма зупинками... Вірити, що пікореговуючи Фалеса, саме «в його (Ройтбурда) кінці - початок». І нам знову треба буде пройти «відомим шляхом...
І я вірую! Вірую, як сказав би Тертулліан, тому що, блядь, абсурдно!

Ваше имя:
Текст комментария:
	Введите символы, изображенные на рисунке: